Пошлю його на…, або Якщо в крові матюкання, допоможе лиш переливання

Сьогодні в Україні відзначають День філолога, тож чому б нам не поговорити про … матюки? Нині практично нереально знайти людину, котра б не знала хоча б кілька міцних словечок і не могла додумати, що ж приховується за отим “пііііііі”, що так часто лунає з телеекранів та відео в ютубі. Більше того, тверезо оцінюючи ситуацію, що склалася в державі, матюки ніби самі вискакують із вуст навіть найчемніших українців. Що вже говорити про пересічних громадян, якщо вживати матюки дозволяють собі публічні люди – зірки естради та кіно, письменники, деякі представники засобів масової інформації, народні обранці, високопосадовці… То чому останнім часом лайка стала виявом протесту, не просто гострою приправою, а замінником мови?

Без прабаби Марусини не було би України…

Загальновідомо, що лиш справжній джентльмен, перечепившись через кішку, назве її кішкою. Ну й, стукнувши по пальцях молотком, не згадає родичів молотка по материнській лінії. Лайкотерапія. Вилаявся – і ніби полегшало. А, може, й справді полегшало. Деякі психологи й лікарі так вважають. Не тримайте, мовляв, емоцій у собі… А то – інфаркт.

Є люди, у вустах яких лайка звучить вишукано й довершено, бо вони вживають її дуже дозовано й доречно. Одразу на думку спадає Довженкова прабаба Марусина, в устах якої навiть прокльони перетворюються на чарiвнi пiснi. Такі жіночки, мабуть, є в кожному селі і без них, як і без верби і калини, нема України. 

Давня Греція, монголо-татари, компартія

У всіх народів є лайливі слова. Їх усі знали – від робітників-селян до професорів та юних гімназисток. А от дозволеними вони були не завжди, не всім і не повсюдно. Тобто якщо хтось і матюкався, то правил вживання заборонених слів дотримувався. Не при дітях. Не при жінках. Та ось настав час, коли матюки стають нормою. 

Відомий український філолог академік Олександр Пономарів вважає, що в українську мову лайка прийшла з прийняттям християнства з Давньої Греції. Але ті слова, що для грецької мови були звичайними, нормативними, для нашої мови стали нецензурними, лайливими. 

Є думки, що свою лепту у просвіту слов’ян внесли і татаро-монголи, котрі під час набігів разом із нищенням матеріальних статків “збагачували” мову наших культурних предків непристойною лексикою. Та дослідники цієї теми в один голос заявляють: найбільше лаялися в радянську добу, причому популяризації матюків сприяло вище партійне керівництво. У працях і листах Леніна фахівці знаходять зразки дикої брутальності та нецензурщини. В унісон з вождем говорила і тодішня преса. За спогадами сучасників, на кремлівських збіговиськах Сталін полюбляв виспівувати під рояль російські частівки з матюками. А Молотов навіть резолюції на державних документах формулював часом за допомогою матюків. Цю ж лінію продовжували Хрущов і Брежнєв, а вищих керівників, як відомо, в усьому намагалися повторювати дрібніші начальники. Тому й виробилося навіть окреме поняття – “компартійний мат”. У часи СРСР вперше “міцне слівце” пролунало і в мас-медіа, з вуст “батька перебудови” Михайла Горбачова. 

Фото з інтернету

Заговори, щоб тебе … побачили

На думку деяких психологів, лаятися іноді корисно для здоров’я, мовляв, коли переповнюють негативні почуття, їх варто виплеснути. Ось тільки варто робити це безадресно і наодинці з собою.

Втім, численні дослідження свідчать зовсім про інше: є вирази, що мають негативну енергетику. Кожне слово, вимовлене нами, як у дзеркалі, відбивається і в наших генах. В охочих нецензурно висловитися змінюється генетичний код, причому не в кращий бік. 

Філологи згодні з тим, що вживання ненормативної лексики для зв’язки слів, нарівні з “ну”, “це”, “як би” тощо стало бідою сучасної молоді. Змінюється суспільство – змінюється мова. Судячи з того, як говорять більшість учнів у школах, ми регресуємо. Недарма існує вираз: “Заговори, щоб я тебе побачив”. У результаті портрет вимальовується далекий від ідеалу. 

Фото з інтернету

Здавалося б, гаразд, лаємося ми – як утриматися від матюка за такого-то життя? Але, виявляється, жодного зв’язку між рівнем життя, добробутом і вживанням нецензурних виразів немає. Лається Європа, лаються обидві Америки і навіть Японія.

Табу на мат

Але повернімося до наших реалій. Українці вже знайомі із заборонами куріння і розпивання алкогольних напоїв у громадських місцях. У липні минулого року Ольга Богомолець зареєструвала законопроєкт про протидію лихослів’ю. Він передбачав штрафи за нецензурну лайку в публічних виступах, матеріалах мережі, в ефірі телебачення. Та проєкт так і не став законом. Хоча  лихослів’я у нас начебто карається. Так-от, право громадянина на повагу до його честі та гідності закріплене 28 статтею Конституції України. А багатьох все ж таки ображає, коли їх посилають по відомому всім “маршруту”. Ще є стаття 173 “Кодексу про адміністративні правопорушення”. Вона передбачає, що нецензурна лайка в громадських місцях порушує спокій громадян, тому є дрібним хуліганством. Отже, за матюки повинні карати штрафом від 3 до 7 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або направляти на виправні роботи чи застосовувати адміністративний арешт до 15 діб. Ось тільки не поспішають українці писати заяви в міліцію.

Ех, матері твоїй ковінька…

На жаль, нині саме правильна мова вражає оточуючих. Для того, щоб бути “не як усі”, достатньо просто грамотно писати і правильно розмовляти. Хочеться вірити, що у нашому суспільстві попри все боротимуться з несловниковою лексикою. Звісно, якщо матюкання у крові, то допоможе, мабуть, лише переливання… А на прикрий час візьміть на озброєння хоча б українські лихослів’я типу “вражий син”, “матері твоїй ковінька”, “тиць, моя радість”, “щоб ти з криївки не виліз”, “погань”, “лайдак”, “тюхтій” тощо. Таких перлів у нас хоч греблю гати, і всі вони записані у “Словнику української лайки”. Та й питання “пан хоче мати чудову гаму кольорів на обличчі?” змусить співрозмовника швидше усміхнутися, ніж вловити негатив. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *